Я – ЧАРІВНИК. ВАЖЛИВО, ЩОБ І ВИ В ЦЕ ПОВІРИЛИ
Молодий, активний, розумний, кмітливий, спортивний, привабливий, стильний, свіжоспечений міський голова нагадує мені нову стогривневу банкноту – “хрусткий”.
В реаліях сьогоднішнього життя Сергій Кошарук як нещодавній кандидат, а зараз уже мер, випадає із звичних стандартів. Наприклад, що обіцяє пересічний кандидат на будь-яку посаду пересічному українському виборцю? Я не буду красти, або моя команда не буде красти. Сергій пропонує інше: треба зробити так, щоб унеможливити зловживання, хто б не обіймав посаду міського голови. Відчуйте різницю, як кажуть у рекламі! У першому випадку – виберіть мене, або вам усім буде погано. У другому – давайте створимо якісно інші умови, досконалішу систему, усунемо свавілля.
Чому інтерв’ю саме з Кошаруком?
|
Кошарук Сергій Дмитрович Народився 22 вересня 1973 р. у Ковелі в родині службовців |
Коли стало відомо, що на виборах міського голови в Ковелі переміг голова Комітету стратегічного планування, створеного в місті за сприяння нашого проекту, само собою виникла ця ідея: дочекатися офіційних результатів голосування та їхати до Ковеля інтерв’ювати нового мера – все ж таки неординарна подія! Тим більше, що передвиборна програма Сергія Кошарука починається з таких слів: “У місті створимо чітко визначені умови для інвесторів, що призведе до інвестицій в економіку міста”.
До Ковеля ми приїхали разом з Ігорем Парасюком, радником з питань місцевого економічного розвитку. Тому зрозуміло, що він брав активну участь у нашій розмові.
Партія сказала треба, Кошарук відповів: ні!
– Коли я переміг, для багатьох це був шок чи холодний душ, – розпочинає розмову Сергій. – Багато хто не вірив, що без “криши” можна виграти вибори. Можна! Незалежність – фінансова і в кадрових зобов’язаннях – це моя сила.
Сергій Кошарук – самовисуванець.
– Я йшов на вибори як позапартійний. Ще коли я й не думав балотуватися на міського голову, вступив до “Нашої України”. Але мене звідти виключили за те, що я висунув себе кандидатом.
Ще в листопаді мені пропонували певні впливові кола – фінансисти, бізнесмени, через яких проходять фінансові потоки: “Сергію, давай будемо робити з тебе мера”. Я відмовився. Якби я тоді погодився, то сьогодні не був би незалежним.
Існує небезпека, що більшість міськради буде проти мера і спробує його усунути.
– Я буду іти до кінця згідно зі своїми принципами, оголошу війну подвійним стандартам. Максимально залучатиму громаду, зокрема, через засоби масової інформації. Я сказав депутатам: ми всі –ковельчани. Давайте будемо поважати Ковель, місто, якому вже сім століть. Давайте будемо поважати тих, хто жив тут раніше, хто буде жити далі. Давайте будемо працювати для них.
Міський голова як генератор ідей
– Чому я наважився стати міським головою? Тому що хочу створити інструменти, які будуть обмежувати небажаний вплив на громаду з боку будь-кого із влади. Треба зробити так, щоб – хто б не прийшов – навіть при бажанні, наприклад, отримати “відкат”, вирішити питання не через аукціон, “дерибанити”, цього не зміг би.
По-перше, вважаю, слід навести елементарний порядок із землею, як це передбачено в Стратегічному плані економічного розвитку, але зробити це швидшими темпами. Це сьогодні позиція міського голови. Тим більше, що частина роботи вже виконується: складається кадастр усіх земель з грошовою оцінкою.
Ще один елемент, що унеможливить зловживання – створення першого в Україні інформаційно-сервісного центру.
(Мова йде про справжнє “єдине вікно” або one-stop shop, як такий заклад називається англійською мовою, чи навіть краще: приходиш з пакетом необхідних документів, здаєш його та отримуєш талончик з датою та часом, коли тобі видадуть дозвіл, свідоцтво, довідку тощо.)
– На мою думку, центр не повинен напряму підпорядковуватися міській раді. Співзасновниками будуть міська рада, бізнес-асоціації та громадські організації. Ще один інструмент – статут міста (Ковель його ще не має). Слід виписати в статуті права громадян Ковеля так, щоб вони могли впливати на чиновників. Далі. Локальна комп’ютерна мережа для виконавчих органів міської ради, запровадження якої теж передбачено Стратегічним планом.
– Це корисна справа, – каже Парасюк. – Якщо мережа запрацює, наступним кроком можете запровадити автоматизовану систему діловодства в міській раді. І будь-хто зможе прослідкувати, на якій стадії “зависають” певні папери. А якщо якийсь документ у когось завис, то можна припустити, що ця людина чекає, що прийдуть і “попросять”, щоб справа рухалася далі.
– Крім відділу економічного розвитку, передбаченого Стратегічним планом, – продовжує Сергій, – слід також створити агенцію місцевого розвитку як громадську організацію. А ще громадську раду – дорадчий орган при міському голові. Тому що міська рада є заполітизованою, а громадська рада буде складатися із спеціалістів з різних сфер діяльності. Поки це першочергові кроки, які вважаю необхідними.
Іду на “ви”?
– Скільки вам років?
– У цьому році виповнюється 33.
– І скільки ж часу піде на те, щоб Сергій став Сергієм Дмитровичем, а потім Паном Міським Головою – спочатку для своїх друзів, а згодом для себе самого?
– Багато людей запитують, чи не змінять мене мідні труби. То я кажу, що, по-перше, я залишаюся Сергієм, який був. Я не буду недоступним, задирати носа, вимагати, щоб мене звали Сергієм Дмитровичем. Я залишаюся таким, яким був. Я ходжу по вулицях, вітаюся з усіма, з ким вітався. Граю з друзями у футбол, хоча зараз рідше приходжу на тренування.
Я таким буду і надалі. Можливо, я когось розчарую, особливо старших, які все життя раніше йшли до посади, і навіть уявити собі не можуть, що людина залишається такою ж, як усі решта.
Але в кабінеті міського голови я буду, мабуть, на “ви”.
Упевненість у перемозі – вже майже перемога
– Коли ви лише висунули свою кандидатуру на посаду мера, ви уявляли собі, що можете виграти?
– Я знав, що виграю, – відповідає Сергій. – Люди навіть дивувалися і називали мене самовпевненим. Коли ми зібралися в штабі разом з моєю командою, я відразу попередив усіх, що ми викидаємо з нашого лексикону слова “мабуть”, “може”, “якщо не вийде”.
Через тиждень, як я зареєструвався кандидатом, тобто місяця за півтора до виборів, я вже почав передавати свій бізнес іншим. Люди кажуть: почекай, а якщо ти не переможеш? А я відповідаю: я знаю, що переможу.
Ця впевненість з’явилася не на порожньому місці. Спочатку були два місяці роздумів. Я багато спілкувався з людьми, і вже було таке загальне відчуття, – не тільки у мене, а й у інших, – що я буду міським головою. Люди казали: о, ти робиш те, ти робиш се, у тебе добре виходить, ти був би хорошим міським головою.
Я сподівався ще повчитися державному управлінню, але вирішальним моментом стало відчуття загрози для міста. Тому що серед претендентів, які балотувалися, я не побачив такого, щоб сказати: було би добре, якби він був міським головою, бо він буде працювати для міста! Буде робити, як записано в Божих законах, щоб було правильно й справедливо. Я не люблю, коли пишуть одне, а роблять інше. Оскільки ситуація в країні зараз рухається в належному напрямку, я вирішив це підтримати. А якби система була іншою, я б і не рипався. Залишався би громадським діячем, бавився з дітьми, ходив на фермерські землі, тішився від того, що маю справу з землею.
Я проаналізував ситуацію з партійними списками і побачив, що виборці будуть голосувати за партії, а не за людей. Потім ці партії будуть викачувати гроші з таких містечок, як наше. І тому необхідний міський голова, який максимально застереже від того, щоб місто стало заручником партійних інтересів.
Всі кажуть, що політика – то бруд. А я буду робити так, що політика не була брудною. Виборами я це довів. Усі мої опоненти прийшли, потиснули мені руку і сказали: “Ти чесно переміг”. Майже всі.
Слід наголосити, що Сергій Кошарук переміг на виборах з відривом від наступного претендента лише трохи понад 300 голосів. Цьогорічна виборча епопея вже привчила нас, що – навіть за більшої переваги – ті, хто програв, вимагають перерахунку голосів, подають позови до суду, кричать про тотальну фальсифікацію результатів волевиявлення. У Ковелі ж усе закінчилося привітанням переможця.
Хоч і не москаль, але чарівник
Молодий кандидат не мав достатніх фінансових ресурсів, щоб провести потужну кампанію. Він зібрав своїх найближчих друзів і спитав їх, як вони ставляться до того, що він висуває себе кандидатом на посаду мера, чи підтримають вони його, якщо йому не вистачить власних ресурсів. Друзі обіцяли підтримку.
Потім пішов до батьків за благословенням та отримав його.
– Тоді у мене відразу з’явилася впевненість, така, що мене дехто називав надто самовпевненим. Але я кажу: дивіться, ось опитування, ось моя освіта – єдиний кандидат з трьома вищими освітами, ось мій досвід, ось мої справи. А головне – чистий, не замараний, не маю сумнівних зв’язків.
– Я кажу людям: я чарівник, можу зробити для вас, що захочете, але є одна умова: ви маєте повірити, що я чарівник. Той, хто був під час виборчої кампанії поряд зі мною, повірив.
Я підрахував, що мені необхідна певна сума грошей, якої у мене немає. Думаю так: іти просити – погано. Сподіватися на друзів, що були зі мною – таку суму ми не витягнемо. А у мене ще кілька кредитів не закрито. Де ж гроші взяти? Але знаю, що я чарівник, то десь знайду.
Телефонує мені друг, з яким ми спілкуємося раз на рік. Ще в дев’яносто шостому чи восьмому році, коли він приїжджав до Ковеля, завжди піднімав келих за мене – майбутнього мера Ковеля. Отже він дзвонить: Сергію, як справи? Кажу, так і так, от такі наміри. Сміюся: ти ж сам про це весь час казав.
– Та ти що!? Які там у тебе проблеми? Як з грошима?
Кажу, ну, в принципі, от така ситуація.
– Ти тільки ні в кого не бери! Ти у когось брав уже?
Кажу, тільки у друзів.
– То більше ні в кого не бери! Підрахуй скільки тобі потрібно.
Він дав мені гроші. Каже, не думай, коли віддати, як би там не сталося. Він зараз живе не в Ковелі, інтересів тут особливих не має, але переживає за рідне місто.
Що цікаво, останню гривню з того, що він мені дав, я витратив у ніч виборів.
Як у будь-якого чарівника, у Сергія є своє магічне число. Звичайно, це 13. Штаб відкривали 31 січня в присутності 13 людей. На державних іспитах йому двічі діставався білет № 13. Друга дитина Сергія народилася 13 січня. У списку і в школі, і в інституті він був тринадцятим. Під цим номером грав у баскетбол. В його імені та прізвищі – Сергій Кошарук – 13 літер, як і в словах “міський голова”. Претендентів на цю посаду також було 13. А ще на компакт-диску, випуск якого організував Сергій, записано 13 виконавців.
Виборчі технології
За чотири місяці вони стануть конкурентами.
Головна зброя в арсеналі нормального українського кандидата всім відома: діжка білої фарби для себе і діжка чорної з домішками бруду і важких металів – для конкурентів та попередників. Сергій Кошарук і тут виявився оригінальним.
– Я вирішив не дублювати розповсюджені технології, тобто не шукати недоліки у конкурентів, не використовувати технічних кандидатів, не заклеювати все навколо своїми портретами чи агітками тощо. У мене були агітатори, але тільки ті, кому я особисто подобаюся, хто мене сприймає як людину, а отже зможе передати іншому це почуття. І ще у мене була з ними домовленість, що ми не підкидуємо агітки, не розносимо їх по поштових скриньках – тільки з рук у руки. Можливо, були добровольці, які підкидали, але не мої агітатори.
– Які у вас стосунки з попереднім мером – Ярославом Шевчуком?
– Слід відзначити, що серед усіх кандидатів на посаду ковельського міського голови тільки моя кампанія була побудована виключно на позитиві. Навіть у виступах я намагався не вживати таких слів, як “чиновники”, “корупція”. Не корупція, а зловживання. Не чиновники, а службовці. І я, мабуть, був чи не єдиним, хто підтримував Ярослава Івановича, на якого з усіх боків лилася критика. Я казав, що не все погано, є добрі справи. Мене навіть іноді сприймали як технічного кандидата на користь чинного міського голови. Час від часу ходили чутки, що я вже зняв свою кандидатуру. То я, коли виступав, наголошував, що я знаю, за що я взявся, за легкі справи я не беруся, а як вже за щось беруся, то доводжу справу до кінця.
На всіх агітаційних матеріалах команда Кошарука використовувала прапор і герб міста.
– Ми взяли наймодніші зараз кольори – вишневий, бордовий. Це якраз кольори міста. А молодість на фоні бордового гарно виглядає.
Сергій створив сайт міста (http://kovel.in.ua), зробив презентацію сайту, запросив інтелігенцію на презентацію.
– Так, то була піар-акція в рамках передвиборчої кампанії, але ми не агітували: “Голосуйте за Кошарука!” Ми вели розмову про історію міста. На сайт ми завантажили багато інформації про історичні події. Послання було таким: ті, хто добре знають свою історію, можуть сподіватися на майбутнє.
Сергій, за його словами, був єдиним кандидатом на посаду міського голови, який організував відкриту зустріч з виборцями. А ще випустив та презентував компакт-диск.
– Мені потрібна була пісня про Ковель – вона вже написана, вважається візитною карткою, гімном міста. Але коли стали шукати її запис, то не знайшли. Я собі думаю: о, треба записати. Домовився з музикантами. Але тільки одну пісню і все? Я запропонував цю ідею ковельським виконавцям – у кого була мінусовка, кого я записав за свої кошти – і за два тижні ми зробили диск – 17 треків, 13 виконавців.
Сергій давно мріяв зібрати разом ковельських музикантів, але йому це вдалося тільки під вибори.
– Бо наші ковельські музиканти збиралися тільки на поминальні концерти. Завжди зайняті. А тут – презентація диску. Я запрошую всіх: музикантів, тих, хто “біля музикантів”, друзів музикантів. Назбиралося 70 людей. Я наймаю нічний клуб, стягую “живі” інструменти – гітари, ударну установку, саксофон. Ми зробили презентацію диску, потім фуршет, а потім запросили музикантів пограти – такий собі джем-сешн. І там була така атмосфера, всім стало настільки класно!
Ковель матиме дуже освіченого мера
Ковельський міський голова має три вищі освіти: технічну, юридичну та економічну.
У 1990 р., після школи він поступив до Українського державного університету харчових технологій у Києві, який закінчив у 1995 р. Повернувся до Ковеля з дружиною-киянкою, хоча у Києві була квартира.
У 2002 році вступив на навчання на юридичний факультет Волинського державного університету та одночасно за спеціальною програмою економічної освіти.
– Я дізнався, що є програма в рамках перекваліфікації підприємницьких кадрів – економічна освіта на базі вищої освіти, спеціальна річна програма (її здійснювала в регіоні Тернопільська академія народного господарства). Та ще й безкоштовно. А я вже документи подаю на платне навчання у Волинському університеті. Думаю: ризикну. Поступаю й думаю: аби тільки сесії не збігалися. Отже в 2003 р. отримав вищу економічну освіту. Моя дипломна робота називалася “Організація закладів громадського харчування в умовах ринку на прикладі створення кафе безалкогольних напоїв “Ням-Ням” у місті Ковелі”.
Юридичний факультет Сергій закінчив у 2005 р. Дипломна робота: “Теоретичні та практичні аспекти забезпечення громадського порядку”.
– Це те, що боліло у Ковелі. Я купу ідей привіз, робив кілька спроб, але нічого не вийшло, бо треба було залучити і міліцію, і міського голову, і районну адміністрацію. Я пішов до них, але мене не підтримали. Тепер, з позиції міського голови, я можу щось зробити.
Бізнесмен, роботодавець, фермер і кращий друг дітей
|
“Бізнес-імперія”
Сергія Кошарука
Крамниця “Явір” (1996)
Пивний бар (2001) Дитяче кафе “Ням-Ням” (2001) Продовольчий магазин “Явір-плюс” (2004) Продовольчий магазин “Кошик” (2005) Фермерське господарство |
Бізнесмен Сергій Кошарук бере свій початок з невеличкої цілодобової крамнички. Вона і зараз існує – крамниця “Явір”.
– Але з тієї крамнички ми організували доставку товарів клієнтам додому. А тоді майже нічого не було: ні піцерій, ні таксі. І ми так розкрутилися, що й досі цей бізнес працює та приносить прибуток.
– Як ви вирішили розпочати приватний бізнес?
– Після навчання в Києві я мріяв побудувати пивзавод. Але не склалося: і вода була погана, і я був молодий та зелений. Та ще й грошей не було: коли я повертався з Чукотки (я там був з будівельним загоном), мене попросили пригнати до Ковеля мотоцикл. Ну я купив його за свої гроші, а в Києві його вкрали. Фактично я втратив усі гроші, що заробив на Чукотці. Я приїхав до Ковеля і продав свій мотоцикл “Ява”. Таким чином, у мене було 400 доларів. Тоді друг запропонував мені відкрити в центрі міста крамницю. Це було в 1996 році. Сьомого лютого цього року виповнилося десять років, як відкрилася крамниця “Явір”. На це пішло приблизно 300 доларів.
Потім мій компаньйон поїхав до Києва й залишив мене з усім цим. На папері крамниця давала прибутки, а насправді виходили мінуси. Я йому ще довго платив більше, ніж мав сам.
– Тому що це складно було. Але перш за все тому, що я люблю дітей.
Навчаючись у Києві, Сергій працював у ресторані помічником шеф-кухаря. Уже тоді він розмірковував над тим, щоб відкрити ресторан чи кафе для дітей.
– “Сніжинки”, “Буратіно”, “Казки” у нас усі позакривалися або перетворилися на такі, куди дідусь приходить з онуком, бере собі “сто п’ятдесят” і онуку морозиво. А тут такий експеримент: безалкогольний заклад, у 2001 році, коли вони всі перетворилися на генделики. Хоча цей сектор галузі громадського харчування не був заповнений, громада ментально не була готовою до такого.
– І почалося: всі хочуть прийти й випити “сто грам”. Несуть із собою. Як це – безалкогольне? Той чи інший начальник каже: “А мені можна! А ні, то я тебе завтра закрию”. Я відповідаю: закривай, але у нас не можна – правила для всіх однакові. Ми правила вивісили на стіні: алкоголь не можна, палити не можна, груба й вульгарна поведінка заборонена. Решта – будь ласка. Адже поруч є купа барів – ідіть собі й пийте, а сюди приходьте з дітьми морозива поїсти. Довго ми так людей привчали, але привчили. Три місяці пройшло, все затихло, ніхто нас не закрив. Всі казали, що безалкогольний заклад не витримає, не зможе себе окупити. А вийшло навпаки – експеримент був настільки вдалим, що потім стали відкриватися інші аналогічні заклади. Але я не боюся конкуренції: дітей на всіх вистачить. Я був би радий, якби на кожному кроці були такі кафе.
Кошарук-бізнесмен створив понад 50 робочих місць.
– Я пишаюсь цим, тому що я знаю, що це 50 сімей. Причому мій підхід у роботі відрізняється від інших роботодавців. Я не люблю, коли кажуть: “Працюю на хазяїна”. Хазяїн є у раба. А я, коли приймаю людину на роботу, кажу їй, що ми партнери по бізнесу, просто у нас різні обов’язки та права. Але між нами є договір, угода, і кожний з нас виконує свою частину договору. У такий спосіб ми допомагаємо один одному заробляти.
– Свого часу, – продовжує розповідь Сергій, – я дуже активно фермерством займався, закопував у землю золоті монети, як Буратіно. Хотів усе зробити правильно, гарно. Їздив за елітною пшеницею, і картоплю вирощував, і добрива за технологією. Але то рік засушливий, то ціни на картоплю такі, що викопати її дорожче, ніж продати. Тобто від фермерства особливого доходу не було. Практично фермерство зараз не бізнес, а хобі.
Стратегія розвитку
– Що необхідно змінити в місті, управлінні містом, у жителях міста?
– Усе взаємопов’язане. В місті необхідно створити громадянське суспільство. В управлінні містом необхідно запровадити ті інструменти, про які я казав, тобто забезпечити умови, які унеможливлюють зловживання. А в ковельчанах міняти нічого не потрібно. Їм просто треба нагадати історію. Якщо вони будуть спиратися на цю історію, то вони будуть унікальними людьми. Ця історія несе в собі стільки позитиву! Коли людина пізнає історію, вона цим переймається й чинить просто чудово. У ковельчанах треба це пробудити. Треба починати з історії. І сьогодні це одна з тих сил, на які я буду спиратися як міський голова.
– Сьогодні, з точки зору міського голови, чи слід було б щось змінити у Стратегічному плані?
– Він буде актуалізований. По-перше, є речі, які вже робляться, а коли ми працювали над планом, цього не знали. По-друге, сам план необхідно активніше обговорювати в громаді.
– Чи була для вас корисною робота в Комітеті стратегічного планування?
– Я би, мабуть, не наважився боротися за посаду Ковельського міського голови, якби до того не проводив засідання комітету. Я краще пізнав проблеми міста і шляхи їхнього вирішення. Я дізнався, які проблеми існують в інших містах. Побачив багато, що робиться не так, що хотілося б змінити. Тому однозначно – робота в комітеті додала мені впевненості.
– Отже, можна зробити висновок, що розроблений нами план новий міський голова підтримає?
– Безумовно, бо його було покладено в основу моєї передвиборчої програми. Мені приємно зараз пригадати, що в рамках проекту моніторингу програм кандидатів на посаду міського голови у Ковелі Комітет виборців відзначив мою програму як найвідповіднішу. Я декілька разів змінював остаточну редакцію, намагаючись зробити її якомога конкретнішою, уникаючи загальних слів “створимо”, “буде забезпечено”, “рівень” тощо. Але тепер я чітко знаю, що робити. Бо подивіться, як написано в інших програмах: “Підвищити якість того чи сього”. А яким чином, як це буде відбуватись?
Футбол, книги, музика та Чукотка
Не знаю, як це йому вдається при такому насиченому житті, але Сергій примудряється регулярно грати в футбол і баскетбол. Уже давно існує колектив фізкультури, який він очолює. Членами колективу є люди різного віку – є хлопці, яким 21 рік, а є й два пенсіонери. Вони збираються двічі на тиждень, у неділю ходять до басейну.
– Якраз під час передвиборчої кампанії у Ковелі проходив перший відкритий професійний турнір з міні-футболу. Ми не є професійною командою, ганяємо у футбол просто для власного задоволення, щоб розім’ятися, поспілкуватися. Але ми вирішили заявитись на змагання. І ось наша команда з’являється серед професіоналів. Першу гру ми програли 2:14. Це ще треба вміти виходити на майданчик і програвати, коли балотуєшся на міського голову. Ми провели вісім зустрічей і раз за разом додавали в грі. Зрештою почали перемагати. В останній день ми створили сенсацію, коли перемогли досить сильну команду, причому переконливо. До того дві гри ми вели в рахунку, але поступилися, і зіграли внічию з командою, яка посіла третє місце.
– Вільний час на книги залишається?
– В основному я читаю книги з філософії та психології.
– А на музику час залишається? Щось послухати?
– Не тільки послухати, а пограти й поспівати. Я трохи граю на гітарі. А коли граю, то й співаю. Треба сказати, що в тих колективах, які я сформував, через одного всі співають, танцюють, грають на інструментах.
– Добре, а яку музику ви любите слухати?
– Останнім часом – класику, симфонічні твори. Причому я взяв собі за правило під них щось робити. Наприклад, коли я пишу якийсь проект, чи розробляю ідею, я включаю симфонічну музику. Перевагу віддаю Бетховену, Чайковському.
– Що для вас найважливіше, найдорожче в житті?
– Якщо мова йде про цінності, то можна назвати декілька. Це Творець, та сила, яка керує Всесвітом. Це сім’я – дружина, діти. Це робота, друзі.
– Щось було у вашому житті такого, що справило на вас незабутнє враження?
– Є декілька таких речей. Я їх називаю сходинками. Сходинками, які зміцнювали мене й мої життєві принципи. По-перше, це перебування в “Артеку”. Я там був білою вороною. Про мене казали, що я надто правильний. Але я відстоював свої позиції. Друге – це Чукотка. То був життєвий іспит. Я коли з Чукотки приїхав, готовий був за що хочеш братися. На Чукотці я працював 40 днів, але кожний з тих днів дедалі зміцнював мене. Бо я завжди дотримувався принципів, яких, власне, дотримуюсь і нині: справедливість є, її треба відстоювати – зараз це дещо нагадує один політичний слоган (сміється). Доводилось іноді й життям ризикувати, щоб відстояти свої принципи, але, слава Богу, завжди виходив переможцем.
– Що ви, власне, робили на Чукотці?
– Будували теплові мережі.
– А якими були функції Сергія Кошарука?
– Я був організатор і кухар, землекоп і водій. Нас було мало, то доводилося займатися всім.
– Найбільший успіх у житті?
– На сьогодні це добре проведена передвиборча кампанія, яка принесла перемогу. Те, що я сьогодні Ковельський міський голова, доводить: ті речі, про які я говорив, є реальними. Я маю на увазі, що можна робити правильно і досягати результату. Бо часто думають, що так не буває – або чогось добитися, треба десь обійти правила, вчинити нечесно. І я щасливий з того, що я наочно показав усім, хто в цьому сумнівався, що можна діяти чесно й щиро та досягати успіху. Треба вірити в це.
* * *
Новий міський голова міста Ковеля не має власної машини. Оригінал, однако, як кажуть на Чукотці.
